Наше життя саме по собі тендітне. Коли ми стаємо дорослими, в нас не з’являється захисна броня ― ми настільки ж вразливі, як в дитинстві. Тільки зізнаватися в цьому тепер ніяково: дорослий ― означає сильний.
Пролог
Мені майже 28. В мене є вища освіта, конкретні навички, і, за великим рахунком, непоганий круг спілкування. Я можу прямо зараз проживати кращу версію свого життя, але щось мене стримує. Що саме? Я відчуваю себе вразливою. І ця вразливість заважає мені рухатись далі.
Із-за відсутності внутрішньої опори нам важко рухатись вперед та досягати поставлених цілей. І так перманентно знаходячись знаходячись в так званій зоні турбулентності, коли немає впевненості в завтрашньому дні (і в принципі бути не може), нас підкошує ще й хиткий емоційний стан. Коли нам важко покластися на себе та довіритись собі повною мірою, ми нічого не можемо дати іншим людям, які знаходяться поруч з нами і, можливо, потребують нашої допомоги.
Коли ми відчуваємо, що не можемо контролювати власне життя навіть в моменті, ми стаємо максимально вразливими ― наше життя нам наче і не належить. І що за цим слідує? Ми покладаємось на волю випадку: якось воно буде. Але потім ми усвідомлюємо, що зайшли в глухий кут.
Як почати діяти без страху
Навіть якщо всередині ми почуваємось маленькими і беззахисними, навіть якщо нам хочеться сховатися від всього світу ― це не привід для бездіяльності. Життя нерозривно пов’язана з рухом: якщо ми хотімо жити на повну, рухатися необхідно ― і бажано мати чітко визначений вектор, а не просто ходити по колу. Вато усвідомити одну річ: про нашу вразливість знаємо тільки ми самі ― її не помічають оточуючі. Насправді вразливі всі ― навіть прем’єр-міністр Великобританії чи президент Сполучених Штатів Америки. Але при цьому вони творять великі справи і точно увійдуть в історію.
Нас оцінюють по справах ― наші думки та емоції мало кому цікаві. Тому, за великим рахунком, важливі лише дії. Через багато років, коли ми будемо згадувати про часи, які давно минули, ми навряд чи згадаємо, які емоції ми відчували в той чи інший момент. Ми будемо згадувати події.
Так ось: щоб життя було цікавим, в ньому повинно відбуватися багато подій. А емоції ― вони є у всіх: будь-яка людина їх відчуває. Але, знову ж таки, характеризують нас виключно наші дії. Тому варто спрямувати свою увагу на зовнішній світ та задати собі питання: як мене бачать люди, які знаходяться зі мною в безпосередній близькості? Що я для них роблю та чи роблю достатньо?
Рефлексія ― це важливо, але вона повинна бути помірною
Аналізувати себе ― це, безсумнівно, важливо. Якщо людина вміє розпізнавати свої почуття та емоції, прислуховуватися до себе ― це, в принципі, хороший знак. Рефлексія свідчить про високий рівень інтелекту та вміння розуміти інших: хто погано знає себе ― той зовсім не знає інших. Але є й зворотній бік медалі: занадто глибоке самокопання може стати причиною глибокого неврозу.
В кожної людини в підсвідомості ховається стільки лякаючих та незрозумілих речей, які зайвий раз краще не витягувати на поверхню і не піддавати аналізу. Все-таки життя ― це, перш за все, активна взаємодія з оточуючим світом; якщо ми будемо весь час зациклені на собі, навряд чи це приведе нас до конструктиву.
Себе треба розуміти і приймати, але не варто кожен раз здійснювати ревізію власної психіки. Навіть якщо ви почуваєтесь дійсно погано ― можливо, вам просто варто відпочити та перенести справи на наступний день, а не починати заглиблюватись в себе та в черговий раз згадувати всі свої дитячі та підліткові травми.
Проблема багатьох людей полягає в тому, що фактично вони стали дорослими, але на рівні психології продовжують залишатися 10-річними дітьми чи 15-річними тінейджерами, яких лякає світ; простіше створити свій затишний «острів», наповнити його ілюзіями ― принаймні, так спокійно, звично, комфортно.
Але поки ми не вийдемо зі свого кокону в світ, не зможемо гучно заявити про себе, наша внутрішня незадоволеність собою буде збільшуватися. Всі ми хочемо бути почутими, але боїмося, що нас не зрозуміють. Ми надто вразливі.
Але, знову ж таки, вразливість ― це нормально. Будь-який живий організм вразливий. Але це не повинно гальмувати ― навпаки, це повинно мотивувати.
Ми живі ― тому й вразливі. Але потрібно шукати ― або вибудовувати внутрішню опору, так званий оплот, який врятує в найважчі моменти. Але що ж це може бути?
В чому можна знайти опору
Насправді ви самі повинні відповісти на це питання. Але ось вам підказки.
- Улюблена справа. Не припиняйте займатися тим, що у вас по-справжньому добре виходить. Якщо ви гарно малюєте ― малюйте постійно. Подобається фотографувати? Беріть в руки професійну камеру, виходьте на вулицю та фотографуйте природу. Близька письменницька сфера? Візьміть за звичку писати хоча б одне оповідання чи есе в день. І все створене вами буде вашим дітищем, вашою віддушиною, своєрідною опорою у важкі часи.
- Мистецтво. Прослуховування улюбленої музики, перегляд хороших фільмів та споглядання красивих картин теж лікують. Впустіть в своє життя мистецтво ― ART ― в повному сенсі цього слова? Творіть.
- Повноцінний відпочинок. Хороший відпочинок повинен бути таким, щоб після нього щиро захотілось піти з головою в роботу та повсякденні турботи. Справжній відпочинок повинен відновлювати нас внутрішній ресурс ― і це не про лежання на дивані з телефоном в руках і точно не про автоматичне листання новинної стрічки в Фейсбуці. Справжній відпочинок ― це проживання яскравих емоцій. Задумайтесь про те, наскільки давно ви повноцінно відпочивали.
- Опору можна знайти в моменте. Навіть якщо вам здається, що конкретно зараз вам знову чогось не вистачає, із-за чого ви відчуваєте себе максимально дискомфортно і, знову ж таки, вразливо, одразу ж знаходьте собі цікаву справу ― не має значення, яку саме. Просто починайте діяти тут і зараз. Процес ― це рух, а рух ― це життя. Відчуйте себе живими і значимими. Все, що ви робите, має колосальне значення.
Замість висновків
- Вразливість ― це не вада, а звичайна властивість будь-якого живого організму.
- Позбавтесь від дитячої позиції і починайте діяти без страху: оточуючі все рівно будуть оцінювати вас, виходячи з ваших вчинків. Емоції, які ви при цьому відчуваєте, відомі лише вам.
- Емоції стираються, а події залишаються в пам’яті: попіклуйтесь про те, щоб ваше життя було повним цікавих та яскравих подій.
- Потрібно вміти рефлексувати, але рефлексія повинна бути помірною. Не зациклюйтесь на собі ― звертайте увагу й на те, що відбувається навколо вас: це теж дуже важливо.
- Можна знайти опору в різних речах ― улюбленій справі, мистецтві, спілкуванні з приємними людьми і так далі. Головне ― почати довіряти собі. Тому що хто, як не ми?
