Тиша може лякати. В сучасному швидкому та шумному світі не буває ані хвилини спокою ― ми постійно буквально вбираємо в себе все нову й нову інформацію, і в нас немає часу навіть на те, щоб її відфільтрувати та зробити правильні висновки. Тиша лякає, тому що здається чимось неприродним ― якщо нас не оточує розмаїття звуків, значить, щось іде не так. Ми дивимось YouTube та паралельно готуємо вечерю під шкварчання сковорідки, обговорюючи з рідними свіжі новини дня, а через декілька хвилин вже відповідаємо на терміновий телефонний дзвінок від колеги та обговорюємо завтрашню роботу. Ми постійно щось говоримо і весь час когось слухаємо ― і нам здається це нормою. Від інформаційного шуму ми відпочиваємо лише тоді, коли спимо. Але чи варто так боятися тиші? Чи, може, в ній ховається багато цінних речей?
Що ви знаєте про Японію?
Японія ― досить закрита, але водночас дуже цікава країна з самодостатньою, цілісною культурою, яку можна вивчати роками. Лише невелика кількість людей обирає цю країну для еміграції ― і, дійсно, інтегруватися в японському суспільстві досить важко, адже це не Польща, не Німеччина і навіть не Штати. Японія ― це окремий світ, окрема екосистема, яка існує виключно за своїми, мало кому зрозумілими законами. Але хто заважає цікавитися культурою цієї країни та черпати для себе те, що може пригодитися в житті?
Японці подарували сучасному світові відеокамеру, компакт-диски, кишеньковий калькулятор, QR-код і, звісно ж, аніме ― до цього жанру можна ставитись як завгодно, але насправді аніме ― це повноцінна культура, а не виключно підліткове захоплення.
Що ж стосується абстрактних категорій, в Японії існує дуже багато цікавих світоглядних концепцій, які запросто можуть конкурувати з європейською філософською думкою. Одна з них ― харагей: мистецтво мовчання.
…коли слова зайві
Європейці більш охочі до слів. Азіати ж, і особливо японці ― зовсім інакші. Їм не заважає мовчання. Харагей ― це спілкування без слів, де мова йде про глибинну взаємодію з іншою людиною за допомогою міміки, жестів і т.д. Не завжди потрібно говорити ― іноді краще помовчати і просто побути з близькою людиною поруч. Якщо нас по-справжньому розуміють ― нас зрозуміють і без слів. Іноді слова ― це всього-на-всього інформаційне сміття, яким ми звикли засмічувати свідомість.
Саме ця перевантаженість і може стати причиною емоційного вигорання, яке стало таким популярним в 21 сторіччі. Ви ніколи не замислювались про те, від чого ми дійсно втомлюємось? Насправді ми втомлюємось не від роботи та інших повсякденних справ, які потрібно виконувати. Ми втомлюємось від так званого «переспаму». Неможливо завжди бути активним ― наша свідомість потребує того, щоб час від часу очищатися. І щоб «перезапуститися», потрібно якийсь час помовчати. А ще краще ― вимкнути всі засоби зв’язку. Можливо, на цьому моменті вам вже стає не по собі, але насправді боятися нічого: залишатися наодинці зі своїми думками не так вже й страшно. Головне ― розслабитися та зануритися у власну підсвідомість, де ховається безліч дивовижних речей, які можуть вас наповнити, дати вам силу, яку ви потім зможете направити в правильне, конструктивне русло. Тиша насправді зцілює ― потрібно лише перестати боятися її. Звичайно ж, перелаштуватися непросто ― якщо ми звикли весь час бути напоготові, нам буде важко від всього цього «відключитися».
Походження терміну «харагей»
Етимологія в цього японського слова дуже цікава. Пов’язана вона з двома словами ― «мистецтво» та «живіт». З мистецтвом все зрозуміло. Але до чого тут живіт? Справа в тому, що з давніх часів в Японії центром всього вважався живіт ― саме там, на думку стародавніх японців, знаходилась душа людини ― всі її почуття, емоції, бажання, інстинкти. Ми звикли говорити, що в нас «голова вибухає від турбот» чи «стискає серце від болю».
Але в японців центром всього є живіт, а не голова чи серце.
Японці вміють спілкуватися між собою інтуїтивно ― вони не настільки залежні від якихось конкретних слів, які насправді можна інтерпретувати абсолютно по-різному, як завгодно. Ми, європейці, звикли одне одному постійно щось пояснювати ― і щоб людина нас зрозуміла, ми стараємось підібрати ті самі слова, які максимально точно передадуть суть нашого меседжу. Для японців це багато в чому неправильний підхід ― якщо вас з самого початку не розуміють, значить, навряд чи зрозуміють навіть за умови правильно підібраних слів. Спілкування ― це щось більше, ніж просто послідовна передача інформації. Якісне спілкування повинно являти собою глибинну взаємодію ― і якщо людина «ваша», ви це відчуєте. І з нею захочеться не тільки поговорити, але й помовчати. Питання лиш в тому, що ми не звикли до тиші ― і тому боїмося її.
Слово ― срібло, мовчання ― золото
Це всім відоме прислів’я ― не японське надбання. Тим не менш, навіть в звичній нам культурній парадигмі слово прирівнюється до срібла, а мовчання оцінюється ще вище. В чому ж полягає суть цього вислову? Слова, безсумнівно, важливі, та й саме по собі спілкування ― великий подарунок для людства. Але після того, як щось було сказано, важливо зупинитися та задуматися на тим, що саме. Безперервний словесний потік призводить до того, що навіть цінні слова втрачають свій сенс та перетворюються на сміття. Тому важливо вчасно замовкати, а також вміти фільтрувати свіжу інформацію.
Перестати відчувати незручність від пауз
Ось уявіть: ви сидите в компанії давніх друзів або ж на нараді. І раптово всі замовкають. Що ви відчуєте? В кращому випадку ― здивування. В гіршому ― вами заволодіє паніка. Ми сприймаємо паузу (іншими словами ― тишу) як те, що нам загрожує. Але чому? Звичка до постійного зовнішнього шуму ― це одне. Але, повірте, за цим всім ховається безліч інших цікавих речей. І щоб зрозуміти, яких саме, потрібно просто… замовкнути ― не синхронно з іншими, а тоді, коли підсвідомість дає вам знак. Не варто говорити аби для того, щоб говорити ― нехай кожне ваше слово буде обдуманим та усвідомленим.
До речі, існує семиденна практика мовчання, яка може призвести до дуже несподіваних результатів. Звісно, в сучасному світі можливість здійснити таку практику і при цьому не зірватися прирівнюється майже до нуля. Тим не менш, деякі люди це спробували та залишились задоволені результатом «очистки свідомості».
Але щоб вам було комфортно мовчати, для початку потрібно навчитися говорити.
Звучить трішки дивно, чи не так? Майже всі люди вміють говорити. Але ЯК вони говорять? Який сенс вони вкладають в слова?
Однією з «гнучких» навичок є ефективна комунікація ― поки ви не навчитеся грамотно взаємодіяти з іншими, вам буде досить важко існувати з самим собою.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
- В Японії слово «харагей» означає «мистецтво мовчання» ― так, існує не тільки ораторське мистецтво, але й його повна протилежність.
- Сучасний світ переповнений словесним сміттям ― і, самі того не усвідомлюючи, ми від цього сильно втомлюємось.
- Мовчання, як і сказане слово, теж щось означає: не варто боятися, що вас не зрозуміють. В деяких випадках вас зрозуміють навіть краще.
- Ми боїмося пауз, які раптово виникають під час розмови, тому що боїмося тиші. Тиша асоціюється в нас з чимось дивним і підозрілим, грубо кажучи ― тим, що ховає в собі якусь небезпеку.
- Щоб перестати негативно ставитися до тиші, потрібно краще пізнати себе. Ті, кому дійсно комфортно з собою, сприймають тишу як щось абсолютно природнє. Тиша ― це настільки ж нормально, як і активне спілкування. Не більше і не менше. Втім, перелаштуватися буде складно, враховуючи те, що світ, в якому ми живемо, швидкий та гучний.
- Віпасана ― це практика мовчання, яка була придумана в Індії. Вона швидко розповсюдилась по всьому світу, але до цього часу лише дуже мала кількість людей погоджується на цей експеримент. Ми згодні, що мовчати цілий тиждень дійсно важко. Але як стосовно того, щоб помовчати хоча б годину?
