І що робити, якщо усі ресурси закінчилися?

Емоційне вигорання – це те, з чим стикається кожна друга сучасна людина. Психологи нам розповідають, що головне – це турбота про себе, а ми про це забуваємо. Selfcare – це, зрозуміло, добре; але навіть якщо ми будемо щодня вдосталь висипатися, відвідувати сеанси масажу і фланувати ввечері алеєю з улюбленою музикою в навушниках – це не гарантія того, що наше життя зміниться на краще. Все трохи складніше і водночас простіше. Зовсім не обов’язково шукати ресурси ззовні – у вас їх і так предостатньо. Прочитайте цю статтю – можливо, ви відкриєте для себе щось нове.

ЧИ СВОЄ ЖИТТЯ МИ ПРОЖИВАЄМО?

Насправді все просто: ми всього лише хочемо, щоб було приємно

Задоволення – головна рушійна сила, стимул майже кожної нашої дії.

Але хіба не потрібно себе перемагати, щоб досягти успіху? Багатьох ще в дитинстві змушували бути маленькими спартанцями. Успішна людина має бути сильною та витривалою, керуючись обов’язком, а не бажанням чи істинною потребою.

Але беззаперечний факт полягає в такому: якщо ви постійно себе пересилюєте, тобто займаєтеся тим, що вам за фактом не подобається, ви проживаєте не своє життя. Ваше життя – тільки те, яке побудоване за вашими внутрішніми правилами та принципами. Проживати своє життя не означає йти по головах інших і бути абсолютно безпринципним – інших людей, які теж мають право на власне щастя, потрібно поважати (згадаймо золоте правило моралі та категоричний імператив Канта).

Але чому ми повинні відповідати чиїмось очікуванням?

У цьому й криється корінь проблеми. Ми хочемо бути потрібними, хочемо бути хорошими – і тому часто підлаштовуємося під інших, проживаючи, знову ж таки, не своє життя. Коли ми живемо за чужим сценарієм, будучи по суті маріонетками, ми не можемо відчувати всю повноту життя. Кожен наш акт має бути усвідомленим – ми повинні хотіти цього і розуміти, для чого ми це робимо. Якщо присутня усвідомленість, буде присутній і позитивний настрій.

Втома виникає від безглуздя. 50% наших дій є автоматичними – ми робимо це не тому, що нам цього справді хочеться і навіть не тому, що це є чимось справді важливим. Наведімо найпростіші та очевидні приклади. Ось нам хтось телефонує – і ми на автоматі відповідаємо на дзвінок, хочемо ми цього чи ні – тільки тому, щоб не образити людину (насправді – тому, щоб про нас не подумали погано); спонтанно записуємося разом із другом на курси програмування, бо це престижно, не ставлячи собі водночас запитання, чи цікаво нам це взагалі; щодня моніторимо новинну стрічку у Facebook та Instagram, до пуття не заглиблюючись у суть побаченого чи написаного – так, прочитати та забути.

Але навіщо ми це робимо? Звичка – друга натура. Вся річ у тому, що ми просто звикли. Ми звикли проживати не своє життя і водночас постійно відчувати якусь внутрішню порожнечу – те саме відчуття, коли начебто все є, але чогось усе ж таки не вистачає. Ми шукаємо цей п’ятий елемент усе життя – і ніяк не знаходимо. Хтось усвідомлює, що все, що йому потрібно для щастя, – це кохана людина, хтось рятується творчістю (чули колись про сублімацію?), а хтось починає надто активно допомагати іншим – лише для того, щоб якось заглушити цей внутрішній “пролом”.

І вся річ у тому, що колись ми зрадили себе. Ми перетворили себе на проєкт, який має бути успішно реалізований. І дуже важливо, щоб люди, які сидять в уявній актовій залі, нам аплодували. З одного боку, це досить ефективний підхід – постійно себе тренувати, розвивати та, образно кажучи, покращувати, відточуючи кожну свою навичку. Це такий собі науковий експеримент на локальному рівні – що вийде в кінцевому результаті? Напевно вийде якщо не кіборг, то дуже крута людина, якій під силу абсолютно все.

Більшість людей з дитинства хочуть бути вищими, сильнішими, успішнішими. І потреба в захопленні притаманна всім нам. “Я хочу стати людиною, якою б захоплювалися”. Знайоме? Ще б пак. Це знайоме 90% населення, тільки не кожен у цьому зізнається. Але знаєте, яка помилка в цьому формулюванні? Ми звикли орієнтуватися на когось – на когось ззовні. Нас повинні оцінити, дати нам об’єктивну оцінку. Але хіба ми – це товари з цінниками, що лежать на прилавках супермаркетів? Чи не здається вам абсурдною сама думка про те, що вас у принципі мають оцінювати? Чи не набридло вам змагатися з оточуючими і доводити свою “гарність”? Іноді це буває доречно, якщо йдеться, наприклад, про професійну сферу – так, кар’єра будується саме так. Але кожен із нас – це багатогранна особистість, а не продукт, який має задовольнити кінцевого споживача.

І тут уже постає питання прийняття себе – не як проєкту, не як продукту, а як особистості, яка не може бути ідеальною. Серед нас існують перфекціоністи, які висувають високі вимоги і до себе, і до оточуючих. І в перфекціонізмі є багато плюсів, але тільки в тому разі, якщо це стосується якоїсь однієї життєвої сфери. Бути перфекціоністом у роботі – це чудово. Але чи потрібен перфекціонізм у всіх інших життєвих аспектах? Чи потрібно постійно прагнути до ідеалу? І за якими критеріями визначається той самий “ідеал”?

Ми втрачаємо енергію через те, що перебуваємо в постійній напрузі. Ми буквально не можемо розслабитися – ми мусимо немов звітувати за кожну дію, кожен свій крок. Саме тому енергія “витікає” – ми втрачаємо свої внутрішні ресурси, яких насправді в кожній людині більш ніж достатньо – рівно стільки, скільки їй потрібно для нормального, повноцінного і, загалом, щасливого життя.

Тому перше, що потрібно зробити, – це спробувати відпустити себе. Можливо, це формулювання надто примітивне, але все складне – хибне; що простішими й зрозумілішими будуть формулювання (своєрідні афірмації), то краще. ВІДПУСТІТЬ СЕБЕ. Надайте собі право на свободу – насамперед свободу внутрішню. Якщо всередині буде вільно і легко, це відіб’ється на всьому вашому житті загалом – контактах з оточуючими, професійній діяльності, дозвіллі. Свобода дій передбачає свободу розуму – одне випливає з іншого. Якщо ви розумієте, про що йдеться, – це дуже добре, тому що це головний ключ до вирішення вашої проблеми, яка насправді турбує величезну кількість людей. Про брак ресурсів і вигорання говорять усі, кому не лінь, але навіть багато психологів і психотерапевтів із багаторічним досвідом роботи не розуміють очевидного: вигорання відбувається не через те, що ми втомлюємося. Втомлюватися – це, загалом-то, нормально.

Вигорання, внаслідок якого ми не можемо повноцінно працювати, повноцінно комунікувати і повноцінно жити в принципі – це наслідок того, що у нас був внутрішній ресурс, але ми його, грубо кажучи, “злили”. Череда виконуваних нами автоматичних дій, у яких немає жодного сенсу, забрала в нас енергію. Будь-яка дія енерговитратна, навіть якщо вона, на перший погляд не потребує колосальних зусиль. Тому розгадка цього життєвого ребуса полягає ось у чому: всі потрібні вам ресурси у вас уже є – просто направляйте їх у правильне русло. Не проживайте день “на автоматі”. Нехай кожна ваша дія буде бажаною й усвідомленою.

І навіть якщо хтось скаже, що ви проживаєте “неправильне” життя, ви з посмішкою відповісте: “Можливо, ви маєте рацію. Але це моє життя – не чуже”.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

  1. Емоційного вигорання як такого не існує. Ми не вигораємо – ми просто зливаємо енергію “не туди”.
  2. Якщо спрямовувати енергію в потрібне русло і навіть щедро її витрачати, вигорання (іншими словами – спустошення) вже точно не настане. Так, цілком імовірно, що ви будете втомлюватися, але втома теж буває приємною. Втома – це норма, так зване “вигорання” – патологія, якої не повинно бути. Те саме вигорання, яке за фактом є спустошенням, настає внаслідок “зливу” енергії в уявну вигрібну яму.
  3. У людини достатньо ресурсів для того, щоб повноцінно проживати кожен новий день. Питання тільки в тому, на що їх витратити.
  4. Бездумні дії, здійснювані “на автоматі”, якраз таки і є тим, що забирає в нас енергію. Займайтеся тільки тим, у чому бачите сенс і що вам дійсно подобається. Будьте в меншості.
  5. Орієнтуйтеся виключно на себе; тільки ви вирішуєте, як ви проведете сьогоднішній день – і якщо ви навчитеся, що називається, жити своїм розумом, ваше життя стане цікавішим, яскравішим, більш повноцінним. І тоді “завтра” буде для вас подарунком, а не тортурами, адже все буде йти за наміченим вами планом.
  6. Не намагайтеся бути “хорошими” і “корисними”, як овочі та фрукти на прилавках супермаркетів. Ви не зобов’язані виправдовувати очікування кожної зустрінутої вами людини. І ніхто не має права вишукувати у вас якийсь “брак”. Ви маєте право на власні вади – і якщо ви вирішите їх позбутися, ви самі про це подбаєте. До речі, у вільний час можете прочитати статтю “Як опрацювати страх засудження і критики” – ви знайдете для себе масу корисних і цікавих речей. Цей страх суттєво псує життя, тому потрібно його позбуватися.
  7. Залиште перфекціонізм у роботі – в усьому іншому поступово його позбувайтеся. Життя в принципі недосконале. Але проте таке цікаве!..