Для наших пращурів засудження означало вигнання з племені та вірну смерть. Цей психологічний спадок нікуди не подівся і живе в багатьох із нас. Найчастіше за цим ховається сором, а за ним – знову страх (“відторгнення”). Ганьба – це найвища форма сорому.

Міжпоколінний аспект. Наприклад, бабусі, дідусі або прабабусі й прадідусі були бунтарями чи пішли проти системи, і їх за це вигнали з суспільства чи групи, або заарештували. Ці психологічні гени продовжують впливати на нас, хоча зараз у нас більша свобода самовираження.

Наступна причина – страх є насправді бажанням. Свідомо людина відчуває страх засудження, а насправді – хоче привернути до себе увагу, навіть якщо через негатив чи засудження, але щоб її обов’язково помітили. Це схоже на поведінку дітей, які проступками намагаються привернути увагу батьків (нехай краще вони мене покарають, ніж проігнорують – це робиться несвідомо). Така поведінка може ставати частиною особистості – істеричний радикал, коли людині важливо постійно бути в центрі уваги, вона навіть обирає таку професію, наприклад, де потрібно виступати публічно.

Ще одна причина – сильний внутрішній критик. Він сильний у людей, які багато чого бояться. У дитинстві їх часто соромили батьки та вчителі. Сором – головний регулятор для підтримки соціальних норм і правил: як можна, як не можна. Але питання в ступені цих рамок. Зрозуміло, що соромно ходити по вулиці голим. Але якщо людині страшно щось сказати в незнайомій компанії, то відчуття сорому зашкалює. Людина заздалегідь прокручує в голові негативні наслідки, якщо вона щось зробить або щось скаже. І може обирати щось не робити, щоб не відчувати знову сором, провину як у дитинстві.

Як подолати страх засудження?

Усвідомити, що більшість людей зосереджені лише на собі та на своїх проблемах, особливо зараз – у світі, переповненому інформацією. Навіть якщо хтось засудив вас, то за п’ять хвилин людина про це забуде.

Зовнішня критика – це часто взагалі не про нас, а про проблеми людей, які нас критикують. Їхньою метою може бути – скидання напруги й агресії, яку багато хто звик пригнічувати. Тому вони витісняють злість від своїх проблем на інших людей, які можуть взагалі не мати до цього жодного стосунку.

Ще одна мета критики – спроба впоратися з власною заздрістю до об’єкта засудження. Коли я знаходжу недоліки в тому, кому заздрю, то негативне відчуття зменшується. У довгостроковій перспективі заздрість нікуди не йде, але на певний час це допомагає.

Також засудження інших – це спосіб розваги, коли власне життя порожнє, коли в ньому нічого не відбувається.

Люди, які критикують інших людей, дуже суворі і з самими собою. Це закон. Такі люди часто судять інших по собі: проектують на інших свої недоліки – тіньові аспекти. Те, що ми не бачимо в собі, негативне, – ми починаємо бачити в інших. Тому що нам однаково доведеться зустрітися із собою і почати розвиватися.

Потрібно усвідомити, почути, що вам говорить внутрішній критик, як він вас “довбає” і змушує перебувати в страху засудження. Які думки у вас виникають, коли активується цей страх? Наприклад: “Вони точно зараз про мене говорять, вони мене обговорюють”. Коли ви усвідомлюєте це, зупиняйте себе: “Стоп, це голос внутрішнього критика”.

Навіть якщо у вашому житті є реальна людина, яка вас критикує, – так, вона переслідує свої особисті цілі, але також це є проекцією вашої внутрішньої фігури, – не просто так ця людина з’явилася у вашому житті. Це не про те, що ви в чомусь винні – це про те, що потрібно навчитися будувати межу між внутрішнім Я і внутрішнім критиком, а потім – і зовнішнім (іншими людьми). Що всередині – те й зовні: якщо ми працюємо зі своїми недоліками, змінюється і наше оточення або його ставлення до нас.

Страх – це завжди захист. Отже, там лежить ще щось болючіше, і страх захищає від більш глибинного і нестерпного психічного пласта психотравм.

Людина думає, що вона боїться засудження, а насправді вона може боятися відторгнення. І якщо людина цього не бачить (цей глибинний пласт), то вона буде відчувати постійно або періодично психологічний дискомфорт.

Запитайте себе: “Що найстрашніше трапиться, якщо мене засудять? І що буде після цього? І тоді?” І продовжуйте вибудовувати цей ланцюжок доти, доки не зрозумієте, яка справжня причина ховається і стимулює страх засудження.

Якщо для вас страх засудження – це бажання бути в центрі уваги, то подумайте, як би ви могли проявляти себе більше серед людей, як ви це вже робили або робите. Чи завжди вас засуджували? Згадайте ті моменти, коли людям подобалося, як ви проявлялися. Будь-які ситуації, коли ви отримували позитивний відгук від людей на ваші дії.

Створіть особисті переконання

Сформуйте внутрішній фундамент – ваші цілі, цінності, переконання. Як особистий кодекс правил: це для мене нормально, а це – ненормально. Так, ми живемо в соціумі. Але насамперед: за що я себе засуджую чи не засуджую? Так формується самооцінка. Бо фундамент – усередині мене, і я головний оцінювач моїх дій. Так, мене можуть засуджувати. Але я розумію, хто я насправді, що для мене важливо, і які мої вчинки правильні чи неправильні. І я для себе – справжній закон. Так, я враховую думку оточуючих, але фільтрую цю думку. Тому що насамперед спираюся на мій внутрішній кодекс.

І, як правило, оточуючі відчувають, що в таких людей є особисті кордони, людина з внутрішнім фундаментом значно меншою мірою стикається із засудженням оточуючих, а якщо це й трапляється, то здатна легко впоратися з негативом і не занурюється в тривалі переживання з цього приводу.