Задумайтеся: музика супроводжує нас усе життя. Є багато інших не менш важливих і цінних для суспільства видів мистецтва, таких як література, живопис, архітектура, театр, кіно. Але саме музику можна вважати первинним видом мистецтва, бо вона була завжди. Шум дощу, шелест листя і гуркіт грому - це теж музика. Світ весь час якось звучить. І все наше життя - це певне звучання…

Але як музика впливає на наш мозок? Найцікавішим чином.
Утім, давайте спочатку розберемося, коли і за яких умов виникла музика в сучасному розумінні. Як це взагалі сталося?

Як звук перетворився на мистецтво?

Витоки видобування досконалого звуку

Років 15 тому археологи продемонстрували світові унікальну знахідку – найдавніший музичний інструмент, а саме – флейту, зроблену з кістки стерв’ятника. Вчені встановили, що їй не менше 35 тисяч років. У це складно повірити, але, виходить, у той час уже були примітивні музичні інструменти.

потреба сучасної людини в музиці зумовлюється інстинктом виживання. Як це корелюється? Наші предки, які жили ще в печерах, видавали різноманітні звуки – крики, вигуки, стукіт, свист, щоб попередити своїх одноплемінників про небезпеку. Звук, що видавався, слугував цілком зрозумілим, конкретним сигналом про загрозу, що насувається.

Перші люди на Землі не розділяли спів і мову – вони просто видавали різні звуки: таким чином відбувалася примітивна комунікація з навколишнім світом. Але музика в сучасному розумінні не виникла з нізвідки, бо людина завжди пізнавала світ через зір, слух, нюх і тактильні відчуття. Звуковий супровід є обов’язковим для повноцінної орієнтації в просторі. Тому звук був із нами завжди. Просто мелодії змінювалися.

Як звучить наше повсякденне життя?
Як звучить вулиця за вікном?
Як звучить осінь?
Як звучать наші спогади про дитинство?
Як звучить далеке майбутнє?
Як звучить Всесвіт?

Існує такий термін, як протомузична комунікація. Британський дослідник Стівен Мітен описує її цікавою абревіатурою – ХММММММММ (HMMMMMM).

  • Холізм (holistic) – мова складається не зі слів, а з довгих фраз, де фраза замінює слово. Мова нечленороздільна, плутана, нагадує найпростіший музичний мотив.
  • Маніпуляція (manipulative) – мова використовується не з метою передання інформації, а як прохання або вказівка. Я щось хочу – і сповіщаю світ гучним сигналом про те, що мені це потрібно.
  • Мультимодальність (multi-modal) – спілкування з навколишнім світом здійснюється не тільки за допомогою голосу, а й за допомогою тіла; втім, так і з’явився танець.
  • Музичність (musical) – тембр голосу починає набувати різних відтінків, висота тону варіюється. Людина починає краще усвідомлювати саму себе та свої емоції. Їй сумно, весело, страшно, тривожно, спокійно – і вона висловлює свої відчуття за допомогою голосу. Голос стає своєрідним інструментом.
  • Мімічність (mimetic) – стародавня людина починає імітувати звуки навколишнього світу. Її мозок стає більш пластичним. У людини з’являється здатність до відтворення.

Музика і мова

Коли ми спілкуємося з людьми, вони чують не тільки те, що ми говоримо, а й те, як ми говоримо. Можна сказати одну й ту саму фразу з різною інтонацією – і різниця у сприйнятті почутого буде суттєвою. Наша мова – це не просто хаотичний набір звуків, а певний посил: оточуючі прислухаються до нашого тембру, висоти тону, ритму та інших характеристик голосу.
Мова – це теж свого роду музика: вона може надихнути, обнадіяти, підбадьорити, розчулити, ввести в оману, засмутити або розлютити.
Спокійна, плавна, розмірена мова вселяє довіру, ми розслабляємося, коли слухаємо людину з такою промовою; гучний, сильний голос примушує поважати думку й позицію її володаря, тоді як тихий свідчить про те, що людина недостатньо впевнена в собі – або ж щось приховує, тому не хоче привертати до себе загальну увагу; низький голос у 99% людей асоціюється з упевненістю й непохитністю; високий голос може свідчити про неврівноваженість і навіть істеричність.
Утім, усе набагато відносніше, ніж здається на перший погляд. Усі ми по-різному сприймаємо цей світ.

Траєкторія звуку: чує вухо, сприймає – мозок

Маршрут такий: спочатку звук потрапляє у вушну раковину, потім – у зовнішній слуховий прохід, де досягає барабанної перетинки; далі він доходить до середнього вуха, потім – до внутрішнього вуха, волоскових клітин, слухового нерва – і, нарешті, мозку.

Розписати це все в подробицях може тільки нейробіолог – досконально це зрозуміти, як то кажуть, “з ходу” досить складно. Важливо зрозуміти лише те, що звук має пройти довгий шлях, перш ніж він досягне мозку. Наш організм набагато складніший, ніж ми думаємо – це не “проста органіка”. Ми дуже складні – і в цьому вся краса. Зрештою, ми володіємо тим самим вищим інтелектом, якого немає в інших видів ссавців, завдяки чому ми можемо не тільки що-небудь відчувати, а й переосмислювати це. Це справжній подарунок долі. Але робота людського мозку до кінця не вивчена – на нас ще чекає багато відкриттів.

Вплив музики на мозок: 7 положень шведського психолога

Патрік Юслін, мало кому відомий, але, тим не менш, професійний психолог висловив сім цікавих теорій щодо впливу музики на наш мозок.

  1. Ми інстинктивно реагуємо на гучні та/або несподівані звуки – і цим користуються багато композиторів. Ось чому в нас така бурхлива реакція на непередбачуваний фінал пісні – той самий “неочікуваний звук”, який приводить нас у захват. Також, якщо в мелодії присутні дисонанси, ми на це теж певним чином реагуємо. Музика має дивувати. І саме тому часто під час прослуховування музики відбувається викид адреналіну в кров – те саме відчуття “приємного хвилювання”, що межує з хвилюванням. Згадайте, як у дитинстві ви каталися на американських гірках – або ж свою першу співбесіду вже в дорослому віці, коли ви хотіли зарекомендувати себе якнайкраще. Так само ми реагуємо і на музику, від якої йдуть “мурашки” по всьому тілу; до речі, для цього існує спеціальний термін – фріссон.
  2. Де музика – там і танець. Під час прослуховування музики в нас працюють ті самі моторні системи, що й під час руху. Ось чому нам так часто хочеться рухатися під пісню, яка нам подобається. Ми чуємо ритм – і починаємо мимоволі “танцювати” під музику. За сприйняття ритму відповідають два відділи головного мозку – мозочок і базальні ганглії.
    Цікаве спостереження вчених: коли люди разом слухають одну й ту саму музику, всі їхні фізіологічні параметри синхронізуються – дихання, пульс, тиск тощо. Ось чому, наприклад, на концертах присутнє таке єднання: концертна зала стає єдиним “живим організмом”, який рухається в такт музиці.
    До речі, ритм відчувають не тільки люди, а й тварини – звісно, не всі, але якось учені провели експеримент із шимпанзе та барабаном: мавпа успішно впоралася із завданням, продемонструвавши неабиякі здібності, зважаючи на те, що вона не володіє вищим інтелектом, на відміну від людини.
  3. Рефлекси за все у відповіді: кожна мелодія у нас із чимось асоціюється. Давайте для початку згадаємо знаменитих собак Павлова. Російський учений Іван Павлов близько ста років тому провів усім відомий експеримент із собаками, спостерігаючи за їхніми рефлексами під час задіяння певних “тригерів”. Перед годуванням тварин він щоразу дзвонив у дзвіночок – і згодом у собак виробився рефлекс: у них виділялася слина не при вигляді апетитної їжі, а після звичного дзвону дзвіночка. Виходить, що цей “сигнал” став у тварин асоціюватися з прийомом їжі. Люди в цьому разі нічим не відрізняються від тих самих собак – ми так само схильні до рефлексів, чого б це не стосувалося. Ось, наприклад, якщо ми десь почуємо мелодію, яка стоїть у нас на дзвінку, то, найімовірніше, автоматично потягнемося за телефоном, щоб прийняти вхідний дзвінок; почувши пісню з дитинства, яку нам вмикали батьки, ми, напевно, відчуємо сильну ностальгію; випадково знайдемо пісню, яку ми слухали, перебуваючи у сильному депресивному стані, – напевно засумуємо. Мелодії, які ми вже чули, завжди повертають нас до чогось, нагадують про щось. І так не тільки з мелодіями.
  4. Музику ми не тільки чуємо – ми її відчуваємо. Під час прослуховування мелодії ми немов переймаємо закладений у ній настрій – і відповідно на це реагуємо. Звичайно ж, варто враховувати і суб’єктивне сприйняття кожного індивіда, але багато в чому ми все-таки схожі – більшість реакцій людей передбачувані: навряд чи хтось посміхатиметься, коли грає похоронний марш. У цьому разі йдеться вже про так звану культурну парадигму – до речі, в різних країнах вона може помітно відрізнятися. Приміром, якщо у нас кольором жалоби традиційно вважається чорний колір, у далекосхідних країнах траурним був і досі є, як не дивно, білий. Але білий же – колір чистоти й непорочності? Наречені, йдучи під вінець, одягають білі сукні… Але не скрізь: наприклад, у Китаї “весільним” кольором вважається червоний.
  5. Сила візуала: щось чуємо – щось бачимо. Існує думка, що більшість людей на планеті – візуали; вони мислять образами. Коли ми слухаємо музику – причому неважливо, яку – ми щось бачимо перед собою: нехай не настільки виразно, як на фотознімку чи картині, але якийсь образ усе одно буде присутній. Ми можемо згадати конкретних людей, з якими у нас пов’язані певні події в житті, можемо побачити перед собою краєвид – похмурий дощовий день, туман у жовтні, ранкову росу в середині літа, грозу, що насувається; кожна окремо взята мелодія – це набір асоціацій, причому асоціації ці завжди чимось обумовлюються.
  6. Мелодія, поверни мене назад. Коли ми хочемо подумки повернутися в конкретний період життя, який був для нас цінний або в якому нам було по-справжньому добре, найчастіше ми звертаємося до музики. Що ми слухали, коли були щасливі? Це, до речі, той самий феномен “світлого смутку”, коли ми усвідомлюємо, що колишнього вже не повернути, але все ж таки щасливі пережити все це знову – нехай тільки в уяві.
  7. У приємному передчутті. Під час прослуховування навіть незнайомої або малознайомої мелодії наш мозок намагається вгадати продовження пісні – а якщо мелодія нам уже добре знайома, наступні ноти вже грають у нас у голові. І від цього ми відчуваємо подвійний кайф.

Користь музики

Слухати музику не тільки приємно, а й корисно.
По-перше, прослуховування музики – це потужна розрядка, яку можна прирівняти до годинного заняття в спортзалі або годинної ранкової пробіжки.
По-друге, коли ми слухаємо музику, яка нам подобається, у нашому організмі починають вироблятися ті самі “гормони щастя” – той самий ендорфін і дофамін. А ці гормони “працюють” на те, щоб ми жили яскраво і повноцінно, не піддаючись “спокусі” впасти в депресію.

По-третє, іноді музика допомагає справлятися з навантаженням – інтелектуальним або фізичним; причому кожному заняттю знайдеться відповідна мелодія.
Хочете підбадьоритися? Увімкніть рок-музику, яка вам подобається. Потрібно розслабитися? На допомогу прийде завжди актуальна класика. Хочете продуктивно попрацювати, ні на що не відволікаючись, але при цьому вам подобається, щоб щось грало на тлі? Поставте lounge.

Як би там не було, без музики наше життя було б зовсім іншим – вже точно більш нудним і посереднім.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

  • Музику сміливо можна вважати первинним видом мистецтва, тому що музика була з нами завжди – просто в інших формах.
  • Перший музичний інструмент, згідно з припущеннями вчених, був створений близько 35 тисяч років тому.
  • Наша мова теж є музикою, тому що вона має певну тональність, ритм і висоту звучання.
  • Коли ми чуємо музику, у нас миттєво “вмикаються” наші рефлекси. Кожен звук щось означає, щось символізує. Почутий нами звук одразу ж запускає чіткий ланцюжок асоціацій.
  • Прослуховування музики – це не тільки задоволення, а й користь: коли ми слухаємо музику, яка нам подобається, у нашому організмі починають активно вироблятися гормони щастя, що позитивно позначається на нашому самопочутті та настрої. Тож слухайте музику щодня – бажано відразу ж після пробудження, щоб налаштувати себе на продуктивний і приємний день.